"20 днів у Маріуполі" — що відбувалося в оточеному місті два роки тому

Перший "Оскар" приніс Україні документальний фільм "20 днів у Маріуполі". Новини.LIVE нагадують, що саме відбувалося в оточеному росіянами місті рівно два роки тому, у березні 2022 року, коли окупанти штурмували й обстрілювали Маріуполь, фактично знищуючи це українське місто.

Про що розповідає оскароносний фільм "20 днів у Маріуполі"

У ніч з 10 на 11 березня у Лос-Анджелесі відбулася 96-та церемонія вручення головної кінематографічної премії "Оскар". У номінації "Найкращий повнометражний документальний фільм" перемогла українська стрічка "20 днів у Маріуполі". Цей фільм з’явився на світ завдяки роботі в оточеному російською армією місті журналіста Associated Press Мстислава Чернова.

Фільм охоплює події, які сталися у Маріуполі з початку повномасштабного вторгнення військ Російської Федерації до середини березня. У цей час в районі найбільшого міста на берегах Азовського моря точилася битва між великими окупаційними силами та українськими захисниками.

Новини.LIVE пропонують нагадати, які події увійшли до оскароносного фільму, а також згадати про те, що сталося уже після того, як Чернов виїхав через гуманітарний коридор з оточеного міста і вивіз увесь знятий за 20 днів у Маріуполі матеріал.

Початок великої війни

Війна для Маріуполя розпочалася, як і для більшості українських міст, із повітряних ударів. Втім, оскільки лінія розмежування проходила неподалік від Маріуполя, то атака на місто розпочалася ще до офіційного оголошення "спеціальної воєнної операції", орієнтовно о 2-й ночі.

Тоді ж, зранку 24 лютого, у Маріуполі були зафіксовані перші жертви великої війни. Так, відомо, що о 9-й ранку, під час авіаційного удару, загинув сержант 301-го зенітного ракетного полку Олександр Ясковець. Цей підрозділ росіяни у перший же день повномасштабного вторгнення обстріляли кілька разів.

Активні бойові дії навколо Маріуполя розпочалися уже з 25 лютого. А 27-го на місто з боку окупованої ще з 2014 року території пішли танки. Полк "Азов", підрозділи 10-ї штурмової бригади та 36-ї бригади морської піхоти дали бій ворогу і навіть взяли полонених. У самому місті уже вели боротьбу з російськими диверсійно-розвідувальними групами, а 28 лютого у небі над Маріуполем збили російський літак.

Масовані авіаудари по Маріуполю

З першого ж дня весни російські окупаційні війська, зрозумівши, що швидким наступом взяти Маріуполь не вийде, перейшли до тактики масованих обстрілів міста. Власне кажучи, саме у Маріуполі світ уперше побачив ту тактику, яку росіяни використовуватимуть і надалі, — б’ючи просто по житлових масивах міст і фактично стираючи їх на порох.

Постійні обстріли міської інфраструктури призвели до того, що уже 4 березня надвечір можна було говорити про справжню гуманітарну катастрофу. У Маріуполі перестали працювати усі комунальні комунікації — містяни залишилися без світла, води, опалення, а також зв’язку та продуктів. Відновити комунікації було неможливо, бо війська країни-агресора обстрілювали Маріуполь фактично цілодобово.

В оточеному місті почали гинути люди. Так, 4 березня стало відомо про загибель півторарічного хлопчика, який став однією з перших жертв великої війни. Кількість поранених уже перевищувала тисячу. Втім, це був тільки початок знищення українського Маріуполя. Найстрашніші події сталися наступними днями.

Знищення пологового будинку

9 березня російська авіація ударила по одній із міських лікарень Маріуполя. Були зруйновані дитяче та терапевтичне відділення медичного закладу, а також російські авіабомби повністю знищили пологовий будинок №3. Фото- та відеокадри з місця удару облетіли увесь світ — ця атака стала однією з перших, коли окупанти били прямо по цивільній інфраструктурі, не приховуючи своїх дій. Втім, кремлівські чиновники тоді заявили, мовляв у пологовому будинку ховалися "азовці". Звісно ж, жодних доказів Кремль не надав.

Внаслідок удару по пологовому будинку загинуло троє людей. Зокрема, вагітна жінка, якій зробили терміновий кесарів розтин, аби врятувати хоча б немовля. На жаль, померли обоє. Поранення під час того обстрілу отримали 17 осіб, перш за все молоді мами з дітьми.

На околицях Маріуполя тим часом тривали бої з ворожими силами, що переважали, а цивільне населення намагалося залишити місто, яке майже без зупинок бомбардувала російська авіація. Станом на 15 березня, коли група журналістів AP закінчила роботу (це були останні представники незалежних ЗМІ в оточеному місті), з Маріуполя виїхали понад 3600 цивільних автомобілів.

Бомбардування драмтеатру

А наступного дня, 16 березня, стався найбільший на той момент злочин російської армії. Авіація країни-агресора скинула авіабомби на Донецький драматичний театр в Маріуполі. У підвалах театру ховалося цивільне населення, на площі біля будівлі великим літерами було написано "Діти" — що, звісно, не зупинило окупантів.

За різними оцінками, у театрі на момент бомбардування перебувало від 500 до 1200 мешканців Маріуполя. Точну кількість жертв встановити уже неможливо, бо росіяни, захопивши місто, постаралися знищити усі сліди свого злочину. За попередніми даними, у підвалах та приміщеннях маріупольського драмтеатру загинуло близько 600 осіб. Частину загиблих, яких витягли з-під завалів уже після окупації Маріуполя, поховали без жодних ідентифікаційних даних у братській могилі за межами міста, у селищі Мангуш.

Бойові дії у Маріуполі тривали до 17 травня. Останнім форпостом українських захисників став завод "Азовсталь", де у підвалах металургійного підприємства тримали оборону військовослужбовці ЗСУ, морпіхи та бійці полку "Азов". У місті ж тим часом розпочалися етнічні чистки. Окупанти почали масово депортувати населення захопленого і майже знищеного Маріуполя до Росії.

Станом на 11 квітня з приморського міста вивезли на територію країни-агресора уже понад 33 тисячі мешканців. Велика частина маріупольців виїхала на територію, підконтрольну ЗСУ та уряду України. У червні 2022 року, коли бойові дії у районі Маріуполя завершилися, із 450 тисяч мешканців, які жили у місті на 2014 рік, залишалося не більше 100 тисяч.